Десятиліттями попередження про дегуманізуючий вплив технологій відкидалися як луддитські історії жахів. Але в міру розвитку штучного інтелекту та домінування екранів у повсякденному житті все більше мислителів стверджують, що сама структура людства знаходиться під загрозою. Пол Кінгснорт, прозаїк, активіст і навернений до східного православ’я, вважає, що ця криза не лише екологічна чи економічна, а екзистенційна. Він і його сім’я переїхали до сільської Ірландії, шукаючи життя за межами досяжності того, що він називає «машиною», системи, яка тихо вторглася майже в усі аспекти сучасного життя.
Відступ Кінгснорта є не відмовою від прогресу, а визнанням його меж. Він описує свідому втечу від «щурячих перегонів», бажання виховати своїх дітей поза невблаганним циклом споживання та цифрової залежності. Протягом 12 років він і його дружина навчалися вдома, займалися фермою та намагалися жити напівсамодостатнім, віддаючи пріоритет природі та практичним навичкам, а не екранам і штучним зручностям.
Це не романтична ідеалізація, а практична відповідь на те, що Кінгснорт бачить як насувається духовну та екологічну кризу. Він стверджує, що машина — це не просто iPhone чи Інтернет, а система, яка існувала століттями, народжена в епоху промислової революції, раціоналізму Просвітництва та невпинного прагнення до технологічного домінування. Ця система, на його думку, породила своєрідний світогляд, у якому людство за допомогою технологій прагне перемогти природу, знищити смерть і, по суті, грати в Бога.
Наслідки, за його словами, руйнівні. Зміна клімату, масове вимирання та знищення культурних і духовних цінностей є не просто побічними ефектами, а неминучими наслідками системи, керованої нестійким зростанням і запереченням природних кордонів. Екологічний рух, незважаючи на добрі наміри, здебільшого прийняв технологічні рішення, а не системні зміни, увічнюючи саму логіку, яка породила кризу.
Навернення Кінгснорта до східного православ’я ще більше загострило його критику. Він припускає, що релігійний світогляд із його прийняттям божественного порядку та людських обмежень пропонує необхідну противагу пихатості технологічного утопізму. Страх перед екологічним крахом, стверджує він, менш актуальний, якщо хтось вірить у більший, трансцендентний порядок поза контролем людини.
Це не заклик до сліпої віри чи відмови від прогресу, а прохання до смирення. Машина, попереджає Кінгснорт, — це не просто набір інструментів, а спосіб бачення світу, який цінує ефективність, контроль і безмежне розширення над стабільністю, значенням і внутрішньою цінністю світу природи. Питання полягає не в тому, чи зможе технологія нас врятувати, а в тому, чи зможемо ми протистояти її тоталізуючій логіці, перш ніж вона поглине те, що залишилося від нашої людяності.
Зрештою, відступ Кінгснорта є суворим попередженням: машина — це не просто зовнішня сила, а зваблива й підступна ідеологія, яка вимагає постійної пильності та готовності вийти за межі своєї невблаганної орбіти. Від цього може залежати виживання як людства, так і планети.
