Пошук миру в Україні застопорився не через відсутність пропозицій, а через непохитні вимоги Володимира Путіна. Початкові переговори, які почалися з плану з 28 пунктів, були переглянуті до 19 пунктів у спробі знайти компроміс. Однак головна проблема залишається: Путін, схоже, не бажає йти на поступки в фундаментальних цілях.
Змінний ландшафт переговорів
Спроби президента Трампа виступити посередником у мирних переговорах зустріли опір з обох сторін. Україна спочатку назвала план, який явно вигідний Росії, «одним із найскладніших моментів у нашій історії», але згодом висловила готовність прийняти переглянуті умови, включаючи посилені гарантії безпеки. Але Кремль зробив суворе попередження: будь-яке відхилення від домовленостей, досягнутих із Трампом у серпні, які передбачали передачу Україною контролю над Донбасом, змінить ситуацію «фундаментально».
Ця динаміка відображає ширшу тенденцію. США можуть тиснути на Україну через військову допомогу, підштовхнувши Зеленського до переговорів, незважаючи на зміну позиції США. Але Путін діє, виходячи з зовсім інших розрахунків. Йому не потрібен зовнішній тиск, і він готовий продовжувати конфлікт нескінченно.
Чому Путін не зупиняється
Головне питання в тому, чи прийме Путін взагалі якусь мирну угоду. Відповідь, за словами українських чиновників, однозначна: ні. Колишній міністр закордонних справ Дмитро Кулеба прямо заявив, що міцного миру між Росією та Україною неможливо досягти, поки Путін залишається при владі. Навіть припинення вогню, на його думку, є лише тимчасовою паузою перед відновленням агресії.
Оригінальний план із 28 пунктів, який сприймався як список побажань Кремля, все ж включав поступки, на які Путін, можливо, не хотів би погодитися: Україна зберігає значну армію, Росія відмовляється від контролю над певними окупованими регіонами та лише де-факто визнання анексованих територій. Ще менше його влаштовує нова, більш вигідна для України угода.
Довгострокове бачення Путіна не обмежується лише територіальними придбаннями. Він бачить незалежну Україну як екзистенційну загрозу майбутньому Росії. Він розглядає конфлікт як боротьбу поколінь, а не як кризу, яку можна швидко вирішити.
Місцевий глухий кут
Незважаючи на повільний, але постійний прогрес Росії, війна залишається виснажливим глухим кутом. У 2025 році Росія захопила додатковий 1% території України, але дорогою ціною: приблизно 200 000 загиблих. При збереженні поточних темпів підкорення решти Донбасу затягнеться як мінімум до серпня 2027 року.
Проте Путін вірить, що він перемагає. Він готовий миритися з повільним розвитком подій, якщо це наближає його до кінцевої мети. Цей розрив у часі є критичним. У той час як Вашингтон працює за короткостроковими політичними циклами, Путін мислить століттями.
Відчай і майбутнє
Безпосереднього переломного моменту не видно. Росія може захопити Донбас, що залишився, або Зеленського можуть усунути від влади, але ні те, ні інше не гарантує вирішального результату. Війна може затягнутися до відходу Путіна з посади, що, згідно з чинним законодавством, відбудеться не раніше 2036 року.
Режим залишається стабільним, незважаючи на внутрішній тиск, і сподіватися на його падіння не є життєздатною стратегією. Готовність Путіна нескінченно жертвувати російською кров’ю та скарбами означає, що навіть Трамп не може змусити його піти на угоду.
Реальність сувора: поки Путін залишається при владі, тривалий мир в Україні вкрай малоймовірний. Конфлікт, швидше за все, триватиме як цивілізаційна боротьба, кінця якій не видно.
