Кожному трудящому людині хочеться отримувати за свою працю якесь (і бажано велике ? винагороду. Особливо в тому випадку, якщо ця праця супроводжується накладними витратами — тоді вже не просто хочеться, але і стає практично необхідним окупити хоча б ці витрати. І Інтернет тут зовсім не виняток.
Традиційна схема припускає, що я виробляю товар, беру його собівартість, накидаю що зверху (їсти-то хочеться) і продаю споживачеві. Ця схема добре працює на невеликих партіях товару, але при їх збільшенні досить різко зростають накладні витрати — з’являється необхідність в мережі розповсюджувачів товару, причому кожна ланка в цьому ланцюзі додає свою «маржу» до вартості. Виникають додаткові витрати і при русі грошей назад по ланцюжку. При появі конкуренції додається реклама. І так далі, і так далі…

З виникненням комп’ютерів, Інтернету і «інформаційних товарів» (до яких можна віднести і програми) виникла досить цікава ситуація, коли вартість копіювання товару стала дуже близька до нуля. Тобто діставши один примірник цього товару будь-яка людина міг створити необмежену кількість копій. З одного боку ця ситуація дуже вигідна виробникам товару — витративши X грошей на його виробництво і додавши Y, які хочеться заробити, можна продавати товар за ціною (X+Y)/N, де N — це число покупців. Звідси видно навіщо потрібна всіляка захист від копіювання — якщо копіювати і продавати товар зможе хто-завгодно, то всі, крім виробника, зможуть різко збити ціну і торгувати по Y/N, т. к. витрат на виробництво ніяких не несуть.

Але ця формула досить ідеальна, в ній ніяк не враховані витрати по доставці товару. А вони досить відчутні, при зростанні числа споживачів. Ще один неврахований фактор — зростання витрат на збір платежів. Тут виникає певний конфлікт: при зростанні числа покупців зменшується ціна товару та/або зростає прибуток, але одночасно підвищуються витрати на доставку і збір грошей.

Одним з виходів стало залучення рекламодавців. Дійсно, якщо число покупців стає дуже великим, то витрати по збору грошей виливаються «в копієчку», помітно підвищуючи вартість товару, що в свою чергу знижує його конкурентоспроможність. І в якийсь момент стає більш вигідним (або більш простим) знайти одного або декількох рекламодавців, які заплатять за товар желамую суму X+Y, ніж намагатися зібрати «з мільйони глядачів по одному рублю».

Багато користувачів, лаючи рекламу і всіляко намагаючись від неї позбутися не розуміють простої речі: якщо раптом знайдеться «абсолютна зброя», отключающее всю рекламу, то зникнуть практично всі безкоштовні сервіси. Точніше, перейдуть у розряд платних. Наприклад телебачення залишиться тільки державне, т. до. воно фінансується з бюджету (тобто з наших податків), сайти — тільки корпоративні, т. к. за них платить фірма, всілякі бази даних — виключно платні…

Правда автори в гонитві за рекламодавцем теж іноді перегинають (на мій погляд) палицю — завантажуєте ви безкоштовну програму, а для отримання пароля до архіву треба піти на сайт автора і клацнути по банеру; хочете завантажити якийсь файл — а сервер «віддає» його тільки якщо посилання є на цьому ж сервері, так ще і програма, яку ви використовуєте для скачування не є яким-небудь роботом; встановлюєте програму, а вона змінює стартову сторінку браузера і деінсталюється, якщо ви поміняєте її назад…

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here