Дональд Трамп домагається міжнародної підтримки для відновлення судноплавства в Ормузькій протоці, життєво важливому водному шляху, який наразі фактично закритий через загострення напруженості з Іраном. Однак його зусилля стикаються із значним опором, оскільки ключові союзники відмовляються брати участь у потенційній військовій інтервенції. Ця ситуація створює як економічні, і політичні проблеми адміністрації США.
Ситуація в Ормузькій протоці
Ормузька протока, через яку проходить близько 20% світових поставок нафти, була обмежена після нещодавніх ударів США та Ізраїлю по іранських ядерних об’єктах. Це призвело до різкого стрибка світових цін на енергоносії: вартість бензину в США зросла майже на 80 центів за галон за останній місяць, досягнувши майже 3,72 долара. Історики, такі як Грегорі Брю, описують це як «найбільший шок пропозиції в історії», прогнозуючи, що високі ціни можуть зберегтися до 2027 року, навіть якщо протока буде невдовзі відновлена.
Заклик Трампа про допомогу
Трамп публічно закликав такі країни, як Китай, Франція, Японія, Південна Корея та Великобританія відправити військові кораблі для забезпечення безпечного проходу через протоку. Він стверджує, що «багато» країн «у захваті» і «вже спрямовуються», але це твердження не відповідає поточним відповідям ключових союзників. Декілька членів НАТО, включаючи Німеччину, Італію та Іспанію, вже відкинули заклик про військову допомогу.
Нещодавні конфлікти США та Ірану
Поточна конфронтація була за періодом, здавалося б, успіху США в регіоні. Раніше цього року операція США із захоплення президента Венесуели Ніколаса Мадуро завершилася без втрат серед американських військовослужбовців. У червні удари по іранських ядерних об’єктах також зустріли з обмеженим вогнем у відповідь. Однак відновлення судноплавства в Ормузькій протоці виявилося складнішою проблемою, оскільки чіткого дипломатичного чи військового рішення поки не видно.
Більш широкі наслідки
Відсутність підтримки з боку союзників підкреслює розбіжність між агресивною зовнішньою політикою Трампа і готовністю традиційних партнерів США до подальшої ескалації. Ця ситуація підкреслює економічні ризики залежно від єдиного вузького місця для глобального постачання енергії, а також порушує питання щодо довгострокової стійкості військового домінування США на Близькому Сході.
Нездатність забезпечити міжнародне співробітництво свідчить про те, що США можуть зіткнутися з труднощами при односторонньому забезпеченні своєї волі в цьому критичному регіоні. Це може призвести до тривалої економічної нестабільності та подальшого погіршення дипломатичних відносин із ключовими союзниками.
